Деонтологічний аспект творчості Нікколо Макіавеллі

Хоча при попередньому аналізі найбільш значущих напрямів філософського та наукового пошуку епохи Відродження і персоналій, що їх відтворили, нами вже розглядалися погляди Нікколо Макіавеллі, зупинимося на них детальніше, як на поглядах основоположника нової світської політичної науки. Зазначимо, що терміни «обов’язкове» (деонтологічне) і «політичне», як устрій у державі слід вважати у вченні Нікколо Макіавеллі тотожними. Отже, розкриваючи політичні ідеї Макіавеллі, ми розглянемо положення, що стосуються формування держави та правових норм у ній на основі тогочасних ціннісних орієнтацій.

Погляди Макіавеллі викладені ним у працях «Державець», «Роздуми про першу декаду Тита Лівія», «Історія Флоренції». Визначним у творчості Макіавеллі є те, він відходить від релігійного світогляду і виступає проти теологічних уявлень про політику, право, державу. На зміну середньовічній концепції божественної визначеності, він висуває ідею історичної необхідності і закономірності, яку він називає fortuna (доля). При цьому значне місце відводиться вільній волі індивіда. Він підкреслює, що доля визначає половину наших дій, а іншу половину надає можливість вирішувати нам. Людина зв’язана певними умовами, обставинами життя, з якими вона узгоджує свої вчинки, проте Макіавеллі, на відміну від середньовічної християнської концепції, обстоює образ людини-борця, творчої особистості, яка йде навіть проти долі. Фортуна, подібно до річки під час повені, руйнує те, що не має сили. Правитель, який надіється тільки на фортуну, гине, як тільки вона йому зрадить. Вона любить показувати свою владу тоді, коли в людях немає мужності. Тому, поряд із долею, другою рушійною силою політики і всієї історії Макіавеллі вважає virtu – свого роду особисту енергію, яка проявляється, як сила, доблесть, винахідливість індивіда.

Цікавими є погляди Макіавеллі на релігію, яку він розглядає суто прагматично: з точки зору служіння державним інтересам, консолідації народу та виховання активних учасників політичного життя. Він відкидає питання про істинність релігійних догм і розглядає їх тільки з позиції користі для суспільства. Релігію і Бога, заявляє він, винайшли мудрі люди, для того, щоб переконати простий народ у корисності встановленого ладу. Тому для нього важлива не суть віровчення, а те, як люди розуміють його і використовують у політиці: для виховання рабської покори чи для формування високих якостей громадянина.

Аналізуючи політичне життя суспільства, Макіавеллі приходить до висновку, що в основі політичної поведінки лежить не християнська мораль, а користь і сила. Доля завжди на боці тієї країни, де краща армія, – підкреслював мислитель. Аналізуючи реальне політичне життя, він виводить дієві політичні принципи з реальних якостей людини, людської природи, розкладу та руху сил, які боряться у суспільстві, та інтересів.

Макіавеллі вперше сформував завдання і суть політичної науки. Її завдання полягає у поясненні реального стану справ, основаному на аналізі фактичного матеріалу та історичного досвіду. На його думку, не дійсність потрібно підганяти під канонізовані схеми, а, навпаки, на основі пізнання реальної дійсності виводити дієві політичні принципи і відповідно до них творити історію. По суті, Макіавеллі став тією ланкою, яка поєднала античну і сучасну політичну науку.

Важливе місце у поглядах Макіавеллі відводиться державі, яку він розуміє як політичний стан суспільства, тобто відношення влади і підпорядкування, наявність відповідним чином організованої політичної влади, юстиції, права та законів. Трактування держави як політичного стану суспільства підтверджується також поглядами мислителя на походження держави. Держава виникає наступним чином: спочатку людей було мало і вони жили, як і тварини, самостійно. Потім, зі збільшенням їхньої кількості, вони об’єдналися і для захисту обрали найхоробрішого, зробили його своїм керівником і почали йому підпорядковуватися. З такого спілкування з’являється усвідомлення доброго і поганого, вчинків чесних і добрих та злих і шкідливих. І для того, щоб не було взаємних образ, люди встановили закони і покарання для їхніх порушників. Звідси виникає усвідомлення потреби правосуддя. Тому, при виборі правителя люди стали надавати перевагу вже не сильному, а мудрому і справедливому. Важливим компонентом держави у концепції Макіавеллі є політична влада, як повноваження, могутність, сила, яка проявляється у здатності правлячих осіб примушувати підданих до послуху. Завдання науки, згідно з Макіавеллі, полягає, перш за все, у тому, щоб виявити закономірності руху різних політичних форм, фактори їхньої стабільності, їхній зв’язок із певним станом політичних сил, нормальні і патологічні процеси у формах держави, причини революцій тощо.

При аналізі політичних форм Макіавеллі звертається до найрізноманітніших факторів, що впливають на їхнє виникнення, розвиток і зміну: економічні, військові, територіальні, географічні, демографічні, етнічні. Особливу увагу він приділяє психологічним аспектам політики. Макіавеллі був чи не першим, хто помітив взаємозв’язок морального і психологічного стану суспільства з політичними формами. Він також виводить самостійні правила політики, вільні від моральних критеріїв, або, точніше, він формулює правила політичного мистецтва відповідно до конкретних політичних умов та політичних цілей. Але для нього аморальні засоби є не самоціллю і, тим більше, не абсолютною цінністю. Вони виправдані тільки з метою об’єднання та зміцнення держави в боротьбі з реакціонерами, які не бажають розмовляти жодною іншою мовою, крім мови отрути і кинджалу. Вказані засоби є неминучим злом, спрямованим проти ще більшого зла. Жорстокість, на думку Макіавеллі, можна виправдати тільки тоді, коли вона застосовується один раз і для користі підлеглих; якщо ж вона систематично використовується на пригноблення підвладних, їй не має виправдання. Наскільки одноособова диктатура необхідна при надзвичайних обставинах, настільки вона шкідлива при звичайному розвиткові справ. Абсолютна влада дуже швидко псує як правителів, так і підданих. Макіавеллі підкреслює, що найоптимальнішою формою правління є республіка. Маси розумніші та постійніші, ніж державець, – підкреслював він. При республіканській формі правління держава стає стабільнішою і міцнішою. Республіка забезпечує свободу і рівність громадян, а отже, і велич держави. Макіавеллі тісно пов’язує воєдино республіку, свободу, рівність і процвітання держави. Тільки вільна держава може досягти величі та могутності, оскільки вона базується на загальному благові, а не на виключній вигоді правителя і привілейованого стану.

Політична концепція Макіавеллі складна і багатогранна, що обумовлює різні підходи до його наукової спадщини. Філософа проголошували аморальним радником тиранів, його праці були заборонені у середньовічній Європі, а їхнє читання ще в XVIII столітті в Росії вважалося важким політичним злочином. У той же час, прогресивні мислителі високо цінували його творчість, справедливо підкреслюючи важливість його досліджень для тогочасної політичної ситуації і його правильний аналіз реально існуючих політичних методів боротьби. Тому невипадково Спіноза називав Макіавеллі мудрим благородним мужем, який відстоював свободу і дав неоціненні поради для її зміцнення.


3810286465361950.html
3810381564965924.html
    PR.RU™