Тема 1.4 СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО ТА МІЖНАРОДНИЙ ГЕОГРАФІЧНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ

План

1. Поняття про світове господарство та міжнародний географічний поділ праці

2. Структура промисловості

3. Географія сільського господарства

Висновок.

Використання карт: політична карта світу, атласи

1.Світове господарство є історично сформованою сукупністю національних господарств усіх країн світу, що пов'язані між собою всесвітніми економічними та політичними відносинами.

Країни мають різні природні умови та неоднаково забезпечені природними ресурсами. Залежно від рівня освіти люди мають різну кваліфікацію. Тому держави спеціалізуються на виробництві лише певних видів продукції та наданні тих чи інших послуг.

Спеціалізація (з латини — особливий) — це переважний розвиток тих га­лузей господарства, для яких на даній території умови є найкращими і більша частина продукції іде на обмін. Спеціалізація виникає залежно від географіч­ного положення країни, природних умов та ресурсів, соціально-економічних умов: рівня розвитку держави, структури економіки, кваліфікованості трудових ресурсів, історичних традицій.

Внаслідок спеціалізації між країнами виникає міжнародний географічний поділ праці — процес спеціалізації країн на виробництві певних видів продукції або наданні певних послуг.

У результаті міжнародного географічного поділу праці в країнах виникають галузі міжнародної спеціалізації — тобто ті види діяльності виробничої сфери чи сфери послуг, що переважно зорієнтовані на експорт продукції або обслуговування іноземних громадян і насамперед визначають «обличчя» країни в світі. Для того, щоб виникла подібна галузь, по-перше, держава повинна мати переваги у виробництві певної продукції чи наданні послуг перед іншими (хоча б кількома) країнами. Ці переваги можуть полягати у якості товару чи послуги, або ж у їх низькій собівартості. Це визначається багатствами природних ресурсів, сприятливими природними умовами, прогресивними технологіями виробництва. По-друге, для формування галузей міжнародної спеціалізації, має бути попит на продукцію або послуги певної держави. Це означає, що інші країни відчувають потреби в даному товарі чи послузі, оскільки самі не мають передумов для їх ефективного розвитку. По-третє, витрати на транспортування продукції до місця призначення, або надання послуги, мають бути економічно вигідними. Інакше собівартість товару або послуги стане занадто високою і попит на неї падатиме. Хоча галузі міжнародної спеціалізації країн є достатньо стабільними, проте й вони з часом можуть змінюватися. Так сталося з «новими індустріальними країнами». Оскільки внаслідок міжнародного географічного поділу праці сформувалися галузі міжнародної спеціалізації, виникла потреба в обміні продукцією між державами. Тому утворився світовий ринок — сфера обміну товарами та послугами між національними господарствами. На світовому ринку відбувається обмін між національними господарствами різних країн. При цьому між країнами складаються певні відносини. Тому світовий ринок став першою умовою існування єдиного світового господарства. Другою умовою формування світового господарства став розвиток великої індустрії. Після промислових переворотів XVI—XVIII ст. у ряді країн Західної Європи та СІЛА, коли ручна праця у промисловості була замінена на машинну, стрімко зросла продуктивність праці. Виробленої продукції вистачало не лише для внутрішнього споживання, але й для обміну. Третьою умовою, без якої світове господарство не могло б існувати, є бурхливий розвиток транспорту. Адже саме він забезпечує обмін товарами на світовому ринку між національними господарствами, перевозить пасажирів до місць надання їм певних послуг. Спершу це був морський транспорт, який з'єднав розділені морем країни, у другій половині XIX ст. відбувся стрімкий розвиток залізниць, а у XX ст. новітні швидкісні види транспорту — автомобільний, авіаційний, електронний — «вбили простір».



Сучасне світове господарство, хоча й є єдиною системою, дуже неоднорідне. Складається світове господарство з різних за рівнем розвитку та галузевою структурою національних господарств, які розвиваються за своїми законами, але не ізольовано одне від одного.

Вся історія людства тісно пов'язана з поступальним, взаємозалежним розвит-ком науки і техніки, що веде до їх постійного вдосконалення. Це явище на-зивають науково-технічним прогресом. Протягом останніх століть неодноразово винаходи у природничих науках виникали докорінні зміни у виробництвіНауково-технічний прогрес у ХХ ст. набув нової форми — науково-технічної революції (НТР), що привів до докорінних змін виробництва на основі запровадження новітніх науково-технічних досягнень і перетворення науки на виробничу силу. Суспільний прогрес став неможливим без широкого розвитку науки та залучення її досягнень у виробництво та побут.

У період НТР паралельно існуют два шляхи розвитку техніки і технологї еволюційний та революційний. Еволюційний шлях передбачає подальше вдосконалення вже існуючих механізмів або технологій, переважно за рахунок кількісних змін. Наприклад, протягом XX с: зростала вантажомісткість літаків або танкерів. В електроніці, навпаки, відбувається перехід до мікропроцесорів, що використовуються у багатьох галузя виробництва. Революційний шлях полягає у переході до якісно нової техніки та технології.

Сучасне світове господарство суттєво змінюється під впливом бурхливого розвитку науки і техніки. Це проявляється у трьох основних напрямах: прискоренні темпів виробництва, змінах у галузевій структурі економіки та зрушеннях у розміщенні господарства.

Суттєві зрушення відбуваються у структурі кожної з галузей. У промисловості зменшується зайнятість у добувній галузі та зростає в обробній. Проте в останній час найшвидшими темпами зростає роль «авангардної трійки» галузей: машинобудування (у період НТР забезпечує господарство машинами та механізмами), електроенергетика (без якої не буде працювати жодна машина) та хімічна промисловість (дає виробництву нові матеріали). На ці три галузі припадає 1/2 всього промислового виробництва світу. При цьому на перший план виходять новітні наукомісткі галузі: мікроелектроніка, приладобудування, роботобудування, авіаракетокосмічна промисловість, хімія органічного синтезу. Одночасно значення старих галузей промисловості (чорна металургія, текстильна та лісова промисловість) скорочується.

У сільському господарстві в наш час зменшується кількість зайнятих у рослинництві та дещо зростає у тваринництві. У рослинництві відбулася «зе­лена революція», яка полягала у запровадженні високопродуктивних сортів

рослин, механізації господарства та меліорації земель. У тваринництві відбувся перехід деяких видів виробництва (птахофабрики, комплекси з розведення великої рогатої худоби) на індустріальні технології. Тобто процеси не лише механізовані, а й автоматизовані — керування відбувається за допомогою машин та механізмів.

У період НТР зростає роль перевезень пасажирів та вантажів. Дещо зменшується значення старих видів транспорту (річкового, морського, залізничного) та зростає новітніх (авіаційного, автомобільного, трубопровідного, електронного). Значно спростила перевезення контейнеризація вантажів. Проте й старі види транспорту зазнають суттєвих змін. Зокрема з'являються нові транспортні засоби: потяги на повітряній подушці та магнітній підвісці, судна на підводних крилах, судна-атомоходи.

Науково-технічна революція змінила товарну структуру торгівлі. Зростає купівля та продаж готових товарів, скорочується — сировини та продовольства. Виникла нова форма торгівлі — технологіями: ліцензіями, патентами, технічним досвідом. Головним продавцем технологій на світовому ринку виступають США, а покупцем — Японія.

У наш час відбуваються суттєві зрушення у розміщенні виробництва. Колись визначальний чинник сировини тепер має другорядне значення. Натомість зростає роль транспорту як чинника. Економіка високорозвинених країн нині працює переважно на імпортній сировині, тому відбувається переміщення господарських об'єктів до морських узбережь. Вплив чинника трудових ресурсів теж збільшується. Це особливо стосується розміщення працемістких та наукомістких галузей. Підвищується роль кваліфікованих кадрів.

Основу сучасного світового господарства складають кілька його осередків. Головними центрами є Північна Америка (на яку припадає 25 % ВВП світу), Західна Європа (дає понад 20 % світового ВВП) та Азіатсько-Тихоокеанський регіон, який найбільш стрімко розвивається (виробляє майже 20 % ВВП світу).

Поглиблення міжнародної спеціалізації та обміну привело до «зрощування» національних господарств груп країн та виникнення нової форми міжнародного географічного поділу праці — міжнародної економічної інтеграції (з латини — об'єднання частин). Вона передбачає глибокі та стійкі взаємозв'язки окремих груп країн, проведення ними злагодженої міждержавної економічної політики. Наслідком міжнародної економічної ін-теграції є формування міжнародних економічних угруповань країн. Вони можуть бути регіональними, тобто такими, що сформувалися на основі спільного географічного положення держав, або ж галузевими, що виникли на основі подібної господарської спеціалізації територій.

Найвідомішими міжнародним регіональним угрупованням є Європейський Союз, Угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА), Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕ АН), Форум «Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво» (АТЕС), Ліга арабських держав (ЛАД), Африканський Союз.

До галузевих міжнародних економічних угруповань належать зокрема ОПЕК (Організація країн-експортерів нафти), СШЕК (Організація країн-експортерів мідних руд) та ІБА (Організація країн-експортерів бокситів). Та-ким чином, сучасне світове господарство складається з великих інтеграційних систем - міжнародних економічних угруповань країн.

2.Паливна промисловість

Паливна промисловість світу забезпечує виробництво енергоносіями, а елек-троенергетику сировиною. Головними її талузями є нафтова, газова та вугільна. їх розвиток залежить від географії паливних природних ресурсів.

Нафтова промисловість розвивається з початку XX ст. і включає в себе наф-тодобувну та нафтопереробну галузі. Нафтодобувна промисловість дає сиру нафту, нафтопереробна — нафтопродукти: бензин, керосин, мазут, реактивне паливо та інші. Нафтові родовища розробляють близько 75 країн світу, в тому числі на шельфі — 45. Але понад половини видобутої нафти споживається за межами місць її видобутку. Тому нафта стала важливим товаром на світовому ринку. Більшість країн чітко поділені на експортерів та імпортерів нафти. Основними постачальниками нафти на світовий ринок е країни, що розвиваються, а її споживачами високорозвинені держави. Найбільше нафти експортують країни Перської затоки (дають на світовий ринок 42 % нафти), Росія, країни Північної (Алжир та Лівія) та Західної (Нігерія та Габон) Африки, країни Латинської Америки (Венесуела, Мексика, Еквадор), Індонезія, Бруней. Великими імпортерами нафти є Японія, країни Європи, США.

У світі нараховується близько 700 нафтопереробних заводів, які розміщені переважно у високорозвинених державах. Майже 22 % нафтопродуктів виробляється у США, близько 20 % — у країнах Західної Європи. Проте відчутне й поступове збільшення нафтопереробки у країни, що розвиваються. Надпотужні НПЗ вже працюють у Сінгапурі, Саудівській Аравії, Венесуелі, на Багамських Островах.

Газова промисловість набула важливого значення лише у середині XX ст. Родовища природного газу часто знаходяться поряд з нафтовими. Найбільшими його експортерами є Росія, Канада, Нідерланди, Норвегія. Основним способом транспортування газу в межах материків є газопроводи. Для транспортування газу морем створений флот спеціальних суден-метановозів, які здатні перевозити природний газ у скрапленому стані. Головними імпортерами природного газу є Японія, країни Європи, США.

Вугільна промисловість є найстарішою. Нині вона розвивається майже у 60 переважно розвинених країнах світу. Вугілля, як правило, споживається на місці. Лише 10 % його видобутку іде на експорт. Перевезення низькоякісного вугілля нерентабельне, тому об'єктом торгівлі є тільки високоякісне енергетичне та коксівне вугілля. Транспортують вугілля, в основному, морськими суднами та залізничними потягами. Головними експортерами кам'яного вугілля на світовий ринок виступають Австралія, США, Південна Африка, а також Росія, Польща, Китай, Канада. Основними його імпортерами є Японія, країни Європи та Латинської Америки.


3812825768232685.html
3812903772201342.html
    PR.RU™